Останні заяви чинного Прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска викликають серйозні занепокоєння щодо перспектив української євроінтеграції. Він прямо заявив, що український сировинний аграрний експорт несе загрозу не лише польській економіці, але й економіці всього Європейського Союзу. Це вже не просто голоси фермерів на кордоні, а офіційна позиція однієї з провідних держав ЄС.
Туск підкреслив, що Польща продовжить ембарго на імпорт українського зерна і навіть не виключає можливості розширення заборони на інші продукти, якщо ЄС не зможе знайти більш ефективні способи захисту європейського ринку. За його словами, “кордон між Польщею і Україною, між Словаччиною і Україною – це кордон Європейського Союзу”. Така заява чітко окреслює, що східний кордон цих країн розглядається не як майбутній внутрішній кордон ЄС, а як межа, що потребує захисту від українського експорту.
Ці слова вкотре підтверджують, що сировинна, аграрна модель української економіки не вписується в європейську економічну систему. Ще в 90-х роках Іван Плющ, тодішній спікер Верховної Ради, назвав таку ситуацію “невпіхуємою”. Проблема настільки глибока, що стає очевидною для всіх, окрім наших політичних еліт, які продовжують вірити в те, що Україну швидко приймуть до ЄС, і після цього всі проблеми зникнуть самі собою.
За останні десять років ми багато говорили про євроінтеграцію, навіть вписали її в Конституцію, але на практиці більше половини нашого експорту йшло на ринки Азії та Африки. Ми декларували бажання стати частиною “європейського дому”, але водночас прагнули укріпити економічні зв’язки з Китаєм. Така геополітична шизофренія, коли торгуєш з одними, а дружиш з іншими, не могла привести до стабільного економічного зростання.
Хоча обсяги торгівлі з ЄС за останнє десятиліття зросли, помітно, що аграрна та сировинна складова нашого експорту досягла своєї межі. Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС мала на меті зробити нашу країну “східноєвропейським Китаєм” – промисловою платформою для виробництва споживчих товарів для європейського ринку. Проте, замість розвитку виробництва складних товарів, ми зосередилися на експорті зерна, залізної руди, металу та меду.
Наші сусіди з Вишеградської четвірки знайшли свої ніші на європейському ринку. Словаччина стала одним із центрів автомобілебудування Європи, Польща виробляє широкий спектр споживчих і промислових товарів, а Чехія отримала славу “Швейцарії Східної Європи”. Туреччина, яка колись була аграрною країною, зуміла перетворитися на одного з лідерів з виробництва техніки та електроніки. Усі ці країни використовували свої можливості для розвитку промисловості, а не сировинного експорту.
Настав час зняти рожеві окуляри та зрозуміти, що повноправне членство України в ЄС в найближчі десятиліття – це лише примарна мрія. Натомість, варто зосередитися на розвитку України як незалежного економічного суб’єкта, який буде співпрацювати з ЄС, але з урахуванням власних інтересів.
Нашій країні потрібні не безкінечні спроби копіювання європейських законів, а розробка та впровадження програм, що дійсно відповідають нашим потребам і реаліям. Нам потрібна політика, яка буде спрямована на стрімкий розвиток промислового потенціалу, створення високооплачуваних робочих місць та зростання бюджету. Тільки так Україна зможе знайти своє місце в світовій економіці та побудувати стабільне майбутнє.
