В Україні часто можна почути розмови про те, що наш шлях розвитку має бути схожим на балтійський. Однак реальність вказує на те, що Латвійська модель зростання ВВП на душу населення має свої специфічні причини, які не завжди можуть бути застосовані до України.
Про це йдеться у матеріалі Олексія Куща, який розкриває справжні фактори латвійського економічного дива.
В Україні дискутують: навіщо нам азіатські моделі зростання, вони нікуди не годяться; азіатські країни як були бідними, так і залишилися; подивіться на балтійські країни з доходом на душу населення понад 20 тис. доларів на рік; ось це і є наш шлях “складних реформ”; треба стати як Латвія. І ви знаєте, я вирішив знайти основні причини зростання доходу на душу населення в Латвії, оскільки при населенні 1,879 млн жителів, ВВП у цій країні склав у 2022 році 15,431 млрд доларів, тобто дохід на душу населення – 21,78 тис. доларів на рік.
У 1990 році ВВП становив 9,6 млрд доларів при населенні 2,663 млн осіб, тобто дохід на душу населення дорівнював 3,6 тис. доларів на рік і був у шість разів нижчим (а населення на 28% більшим). При найближчому розгляді виявляється, що цей результат був досягнутий у рамках ЄС (пакети допомоги, інвестиції) завдяки не реальному економічному розвитку, а двом факторам:
- Інфляція долара.
- Скорочення чисельності населення.
Ще Мальтус і Тінберген вказували на ефект скорочення чисельності населення у вигляді зростання доходу на душу населення (певна константа ВВП розподіляється на меншу кількість людей). Вони виводили цей закон для бідних, переважно сировинних країн. Але він працює і в умовах країн з глибокою деіндустріалізацією, десоціалізацією та депопуляцією населення.
Єдине обмеження для такої моделі – чисельність населення повинна бути невеликою відносно тих факторів наповнення ВВП, які є базовими: сировина та/або зовнішня допомога.
Очевидно, що для країни з населенням у 30 млн осіб така модель не підходить. Інфляційний фактор більш ніж очевидний: показники ВВП у доларах порівнюються без урахування інфляції долара за проміжок часу.
Спробуємо врахувати для Латвії ці фактори.
Проведемо облік вартості грошей у часі за формулою: Поточна вартість = майбутня вартість / (1 + річна інфляція за період / 100) ^ кількість років.
Уявімо, що ми у 1990 році і розрахуємо дисконтування ВВП на 2022 рік, тобто приведемо майбутню вартість грошей до їх вартості у 1990 році. Для розрахунку маємо 33 роки і ставку – 3% інфляції в середньому. Фактор дисконтування становитиме 2,65, а приведене до фактора часу значення ВВП з 40,93 млрд доларів перетвориться на 15,431 млрд. У 1990 році населення Латвії становило 2,663 млн осіб (зараз воно скоротилося на 29%). При такому населенні дохід на душу населення становив би 5,79 тис. доларів, а це не в шість разів нижче, ніж у 2022 році, а всього лише в 1,6 рази за період у 33 роки. Але фактор інфляції у моїй формулі всього лише 3% на рік, що явно занижено.
Якщо брати реальне знецінення долара на рівні 5% на рік, то приведене значення доходу на душу населення 2022 року у 1990 році становитиме всього лише 3 тис. доларів або 85% реального рівня, зафіксованого 35 років тому. У такому випадку ніякого зростання доходу на душу населення не було взагалі, а було падіння на 15%. Тобто фактор стрімкого зростання доходу на душу населення у таких країнах, як Латвія, у першу чергу пояснюється різким скороченням чисельності населення (на 29%) при певній константі ВВП, який формується за рахунок зовнішньої допомоги, логістики, фінансового сектора, туризму тощо (тобто не залежить безпосередньо від чисельності населення).
Другий фактор – інфляційний, знецінення долара у часі. Зрозуміло, що азіатські країни не можуть собі дозволити такі моделі зростання: їхнє населення зростає, їм ніхто не допомагає, і вони хочуть позбутися сировинної залежності. Тому азіатські країни застосовують інші моделі зростання. Ви ж розумієте, що зростання доходу на душу населення у Туреччині на тлі збільшення чисельності населення на 50% і зростання доходу на душу населення у Латвії на тлі падіння чисельності населення на 28% – це, як кажуть в Одесі, “дві великі різниці”.
Україна у цьому плані стоїть на роздоріжжі. Або азіатські моделі зростання з новою індустріалізацією та репатріацією населення (повернення до чисельності хоча б на рівні 40 млн осіб). Або “латвійська модель” зростання – моногород у вигляді столиці та менш ніж 20 млн осіб, з оптимумом у 15 млн (8 млн пенсіонерів, 3 млн дітей та 4 млн економічно активних). Але це лише сервісно-сировинна модель. І вона можлива лише за умови вступу до ЄС та величезних дотацій з боку Європи на рівні не менш ніж 10 млрд євро на рік.
Без членства в ЄС, з урахуванням пропорції населення/сировинний потенціал, наш орієнтир – дохід на душу населення на рівні Монголії.
Висновки для України
Зростання доходу на душу населення у таких країнах, як Латвія, у першу чергу пояснюється різким скороченням чисельності населення при певній константі ВВП, який формується за рахунок зовнішньої допомоги, логістики, фінансового сектора, туризму тощо. Інфляційний фактор також грає значну роль.
Азіатські країни не можуть собі дозволити такі моделі зростання: їхнє населення зростає, їм ніхто не допомагає, і вони прагнуть позбутися сировинної залежності. Тому азіатські країни застосовують інші моделі зростання.
Україна стоїть на роздоріжжі: або азіатські моделі зростання з новою індустріалізацією та репатріацією населення, або “латвійська модель” зростання, яка можлива лише за умови вступу до ЄС та величезних дотацій з боку Європи.
